— Ти займаєшся триатлоном уже 8 років. Чи змінилося щось за цей час в українському триатлоні? І як за ці роки змінилося твоє ставлення до цього спорту? За ці роки триатлон в Україні виріс у кілька разів. Якщо на початку це були поодинокі клуби з тренером і назвою, то зараз ми маємо вже повноцінні структури з брендом, маркетингом, сервісом. Це вже справжня культура. Завдяки цьому зросла конкуренція, а разом із нею і рівень підходу до тренувань. З’явилися нові технології, сучасні методики підготовки, які дають можливість спортсменам виходити на зовсім інший рівень.
Але, на жаль, після 24 лютого 2022 року усе кардинально змінилося. Для багатьох українців триатлон просто став на паузу, а для когось і зовсім завершився. Для Харкова, де я живу, цей спорт фактично зупинився. І тільки завдяки ЗСУ та незламності українців сьогодні знову маємо локальні старти і це насправді неймовірно тішить.
Що до мого ставлення – воно не змінилося. Я досі захоплююсь цим видом спорту, отримую від нього кайф і мотивацію. Але з роками змінилося саме відчуття процесу: я навчився насолоджуватися кожним етапом підготовки, а не лише фінішною стрічкою. І ще одна важлива річ – я почав більше цінувати відпочинок та відновлення. Якщо раніше гнався за кількістю годин тренувань, то зараз розумію, що без якісного відновлення немає прогресу.
— Знаючи все про триатлон і його складність, як зараз сприймаєш свій перший результат на 70.3, коли готувався лише 2 місяці, без свого обладнання, і все ж пробіг за 4:50? Цей результат для мене особливий. Я й досі ним пишаюся. Для багатьох спортсменів показати sub 5 на половинці Ironman – це головна мета. А я зробив це одразу на першому ж старті, причому у чужій формі, на чужому велосипеді, без гідрокостюма й нормального екіпу. Це було щось на кшталт «стрибка у воду з головою», але саме цей старт змусив мене закохатися у триатлон.
І саме після того я зрозумів, що хочу потрапити на чемпіонат світу Ironman. Тобто цей перший результат став відправною точкою для всієї моєї подальшої історії у спорті.
— Що найбільше відрізняє підготовку до першого Ironman від підготовки до результату sub 9 і швидше? Це два абсолютно різні світи. Спортсмен, який готується до свого першого Ironman, насправді не знає, що на нього чекає. У нього немає цього досвіду – ні фізичного, ні психологічного. Тому більшість людей і не ставлять супер-амбіційних цілей на дебют. Є навіть приказка: Ironman робить людей скромнішими. І вона дуже точна, бо після фінішу першого старту багато хто просто щасливий, що подолав дистанцію.
А от підготовка до sub 9 – це зовсім інша історія. Тут починається боротьба за кожну хвилину й навіть за кожну секунду. Це космічні об’єми, чіткий план, продумана стратегія. З першої секунди ти працюєш без пауз: у транзитках немає часу перевести подих, на пунктах харчування немає можливості зупинитися. Усе зводиться до того, щоб кожен етап відпрацювати максимально ефективно. Це вже рівень, де ти щосекунди змагаєшся не лише з суперниками, а й із самим собою.
— Чому ти знову вирішив відібратися на Кону? Це ж знову купа довгих і виснажливих тренувань. Тому що перший мій досвід на Коні вийшов зовсім не таким, як я мріяв. Я приїхав заздалегідь, але акліматизація й відновлення далися дуже важко. І ще під час самої гонки впав із велосипеда, що серйозно вплинуло на результат. Тобто фактично я не зміг реалізувати себе там, де найбільше хотів.
Для мене Кона – це більше, ніж старт. Це символ триатлону, вершина, мрія. І я хочу показати там результат, а не просто «бути учасником». Тому я знову йду цим шляхом.
Щодо довгих і виснажливих тренувань – для мене це не проблема. Навпаки, це частина процесу, який я люблю. Ми ж недаремно називаємось «залізними людьми».
— Розкажи трохи про підготовку до цього старту. На що з тренером зробили акцент? Які технології використовував? Ми з тренером Володимиром Фредюком розписали підготовку з травня по серпень, і по ходу роботи коригували навантаження. Вова справжній професіонал, він тонко відчуває спортсмена і завжди знаходить правильний баланс між «дати більше» і «вчасно притримати». > Вадим Коваленко: У плаванні й на велосипеді в мене стабільні результати, тож головний акцент був на біг. Завдання – пробігти марафон у межах 3 годин на Ironman. Тому ми грамотно спланували об’єми, швидкісні тренування та відновлення.
Основну роботу на велосипеді я роблю у Zwift, а довгі виїзди виконую на трасі. Біг треную з датчиком потужності Stryd – це
надзвичайно зручна технологія. Під час Ironman я взагалі не дивився на пульс чи темп, орієнтувався тільки на потужність. Це дає стабільність і контроль. Також активно використовували лактометр, який допомагає відстежувати стан організму під час важких блоків підготовки.
А до підготовки на Гаваї ми ще додамо датчик температури тіла. Це допоможе адаптуватися до спеки й високої вологості – головних викликів Кони.
Ironman Kalmar 2025
Другий Ironman поспіль – і другий слот на Кону. Цього разу вже за новими правилами. Я давно хотів зробити Ironman у Скандинавії. За відгуками й рейтингами саме Кальмар виглядав найбільш цікавим і він виправдав усі очікування.
Плавання. Стартова лінія – понад 2000 учасників, енергетика просто космос. Вода комфортна, але плавання вийшло доволі контактним. Після другого буя знайшов свій темп і тримав його до кінця. Час на виході з води – 56 хв. (Дякую Сергію Невзорову).
Велосипед. Траса мальовнича, покриття відмінне.До 60-го км – задоволення й швидкість, адже вітер був попутний. А от далі майже постійно в обличчя. Тримався плану тренера – NP 250 W, і впорався.
Біг. 3 кола по 14 км. Сонце вийшло і стало по-справжньому тепло. План: тримати темп 4:10 і марафон <3 год. До 29-го км все йшло добре, потім почалися судоми. На 40-му км довелося навіть зупинитися від болю. Зміг продовжити, але цього вистачило, щоб втратити шанс на 3-є місце.
Фінальний час – 8:47:46 Я 4-й у категорії (до подіуму не вистачило менше хвилини). Трохи прикро, але водночас я задоволений результатом і загальним відчуттям від гонки.
Організація Kalmar на найвищому рівні! Якби можна було щось додати, то додавати нічого. Це той старт, який я сміливо рекомендую всім, хто планує свій перший Ironman.
